Олександр Куртенко: «Карний розшук для мене – це не професія, а життя»
Оперативна служба для заступника організаційно-методичного відділу управління карного розшуку київської поліції – це більша частина життя.
У підполковника поліції Олександра Куртенка 20-річний стаж служби в оперативних підрозділах органів внутрішніх справ, більшість з яких поліцейський працював у карному розшуку. І хоча на цей час у правоохоронця більше управлінський та організаційний напрямок роботи, у минулому - багато затримань і цікавих історій. Він, як майже всі працівники карного розшуку, неохоче розповідає про нюанси служби, але все ж згадує, як із колегою, аби затримати злодіїв, і по балконах багатоповерхівок перелазили і з даху на дах перестрибували.
Олександр пригадує, що захотів працювати у міліції ще зі школи, а тому добре вивчав право і старанно займався фізкультурою. Потім - іспити і вступ до Національної академії внутрішніх справ у 1995 році. Факультет, який обрав молодий хлопець – підготовка кадрів кримінальної міліції. А після розподілу потрапив у Ватутінське управління внутрішніх справ столиці (тепер – Деснянське УП) на посаду оперуповноваженого.
- Які були перші враження?
- Нас було троє випускників академії. Сидять майори та капітани і кажуть нам: «Ви нічого не знаєте». І ми погодилися, адже практичного досвіду у нас не було. Нам призначили наставників, які «взяли нас за руку», і дійсно перших два місяці ми пішки обходили весь Лісовий масив. Нам показали «проблемні» місця, де збирається криміногенний елемент, а також яким чином збирати оперативну інформацію. Все, що необхідно для цієї служби. Вчителі були з великої літери! І хоча пройшли роки, ми підтримуємо стосунки, адже вдячні за отриманий досвід, за адреналін у крові та перші відчуття, коли розкрив злочин і затримав злочинця.
- Розкажіть про одне із перших затримань. Яке згадується?
- Був розбійний напад. Біля парку Кіото двоє хлопців відібрали гроші, зняли кросівки та побили неповнолітнього – учня технікуму. Я вже встановив зловмисників, таких собі «мажорів». Але мама потерпілого відмовилася писати заяву, тому що боялася, що нападників відпустять, а потім сину буде лише гірше. І ми за допомогою керівництва управління і прокуратури запевнили жінку, що захистимо юнака. Це був перший мій розкритий злочин. І мене нагородили. Тоді ще не було комп’ютерів, тож всі постанови, документи писали вручну, а мені подарували друкарську машинку «Ятрань».
- Ваше найбільше враження під час служби?
- Після Революції гідності у 2014 році я виявив бажання поїхати у зону бойових дій на Схід країни, де пробув півтора місяці. У вересні ми приїхали у місячне відрядження в Артемівськ. Оскільки тоді була ускладнена ситуація, а ми себе добре зарекомендували, добре знали оперативну обстановку, то відрядження продовжили ще на 10 днів. Це був період відразу після подій в Іловайську. Ми проїжджали повз Слов’янськ. Розстріляна вивіска «Слов’янськ», побита техніка, танки, запах паленого металу. О шостій вечора місто «вимирало», хоча комендантську годину не вводили. Коли повернулися у Київ, це було перше, що кидалося в очі: вночі багато автомобілів, люди гуляють. Я там познайомився із хлопчиком, який після уроків ходив і просив милостиню. А згодом ввечері я помітив, як в крамниці він купляв їжу для себе і мами. Вони приїхали із Донецька, мешкали у гуртожитку, жінка працювала на двох роботах, а школяр таким чином їй допомагав і зустрічав з вечерею. Війна - це страшно. Покалічені долі. Найдорожча нагорода для мене, яку отримав за роки служби, «Подяка за участь у антитерористичній операції».
- Розкажіть про розкриття майнових злочинів, зокрема кишенькових крадіжок. У чому складність?
- У фільмі кіногерой казав: «Карманник – это высочайшая проффесия». Найбільша майстерність оперативника - не видати себе. Кишенькові злочинці знають, що є така служба, вони озираються, перевіряють, і сищик має дуже обережно поводити себе, щоби спіймати злодія «на гарячому». Це навичка, яка відточується роками. По-перше, необхідно визначити у натовпі зловмисника. А потім потрібно мати «залізні» нерви, адже, знаходячись біля нього, слід ні рухом, ні поглядом не видати себе, аби не злякати його. Тут дуже важлива неабияка витримка.
- Яке цікаве розкриття ви можете згадати?
- У минулому, коли працював на Лісовому масиві (Деснянський район столиці), якийсь час було багато нічних злочинів, а саме крадіжок із автомобілів. Ми з напарником вирішили поставити машину-пастку. Узгодили із керівництвом план, я взяв у батька «Волгу», розповів для чого, і запевнив, що все буде гаразд. Поставили автомобіль у дворі, включили магнітолу і сховалися у кущах. Хвилин за 20 ідуть двоє. Один другому: «Дивись, машина стоїть, забери магнітолу». Чоловік бере камінь і прямує до автівки. Я тоді подумав про тата і згадав свою обіцянку. Вибігаю зі зброєю, зупиняю, ми їх перевірили. Вони - раніше судимі, тож згодом у їхніх помешканнях виявили багато викрадених речей із автомобілів. А я повернув непошкоджену машину татові.
- Опер для Вас - це?
- Опер – професіонал своєї справи. Він непосидючий, кмітливий, витриманий, орієнтується на місцевості та завжди готовий до розв'язання кримінальних "ребусів".
- Яка Ваша думка щодо змін у карному розшуку?
- На цей час зміни ще тривають. Вже створена нова служба детективів. Але ще не напрацьований результат, і всі розкриття тримаються на карному розшуку, дільничних офіцерах поліції та патрульних поліцейських, які затримують порушників закону «на гарячому». Карному розшуку вже 100 років, а це безцінний досвід та колосальні напрацювання. Зараз ми продовжуємо вивчати нові методи і технології, оскільки маємо не лише встигати за злочинцями, а й випереджати їх.
- Що для Вас карний розшук?
- Карний розшук для мене – це найкраща професія і більша частина мого життя. Наступного року я вже зможу вийти на пенсію, про що і говорю дружині, але вона поки не вірить моїм словам. Та і я переконаний, що в душі все ж таки залишуся оперативником навіть у звичайному житті.
- Як любите відпочивати?
- Я люблю ходити по гриби і на рибалку. А головне – це сім’я і час, проведений разом, коли я дійсно емоційно відпочиваю.
Відділ комунікації поліції Києва
Ірина Левченко