Начальниця режимно-секретного сектору, керівник експертної служби, слідча, оперуповноважена та дільнична Святошинського управління поліції окрім основної роботи встигали готувати їсти для більше як двохсот колег та військових, аби ті завжди були ситі та відчували підтримку з тилу.

Ранок 24 лютого, коли росія почала повномасштабне вторгнення, розділив життя усіх українців на до та після. Хтось в цей час спав, хтось ніс службу, а хтось вже збирав речі та виїжджав за кордон. Наша колега слідча Святошинського управління поліції Наталія Баженова ділиться з нами своїми спогадами.

• Я прокинулася від гучних вибухів та звістки про те, що почалася війна. Нас усіх по бойовій тривозі зібрали в управлінні, видали спецзасоби, зброю та почали розподіляти обов’язки. Не було навіть і думки, щоб десь виїхати у безпечніше місце. Тим паче, що не хотіла залишати чоловіка, з яким ми працюємо на одній роботі. До речі, одружилися ми в період війни.  

• Під час активних бойових дій за Київщину майже усі працівники поліції жили в управліннях. Розкажіть, як це було і з якими труднощами довелося зіткнутися.

• Я переїхала жити в управління 25 лютого. Звісно, не було де і на чому спати, проте це було недовго. Начальник швидко облаштував райвідділ всім необхідним, а тому ми почували себе комфортно. Оскільки в управлінні проживало більше 200 осіб особового складу, керівник зробив у одному із приміщень кухню, завезли трохи продуктів і ми з колегами вирішили готувати для наших бійців. Згодом підключилися волонтери, наші склади поповнилися і ми почали урізноманітнювали страви. Хоча захисники були раді і гарячому супу чи борщу, – з посмішкою розповідає дільничний офіцер поліції Олена Луценко.

• Що найбільше подобалося зі страв і як взагалі проходив процес? Напевно важко готувати на таку кількість людей?

• Чесно кажучи, не усі з нас вдома готують. Скажу більше – ми давно подолали стереотип, що місце жінки на кухні. Але тут ми об’єдналися, бо незалежно, чи чоловік ти чи жінка, кожен допомагав, як вмів. Сам процес проходив легко, адже нас було чимало. Незвично було готувати такими великими порціями, але ми справилися. Наші захисники їжею не перебирали, в той час було холодно, а тому найбільше вони любили рідкі, гарячі страви, – згадує начальник сектору криміналістичного забезпечення слідчого відділу Святошинського управління поліції Інна Рець.

• Ви готували тільки обіди?

• Ні. Сніданки, обіди і вечері. Ми розуміли, що зараз усім нашим колегам важко, а щоб бути повними сил, потрібно збалансовано харчуватися. Аби ранок починався як вдома, ми іноді готували для усіх смаколики - на сніданок млинці чи оладки до чаю, – розповіла оперуповноважена Катерина Костріца.

• Як ваші колеги відреагували на таку ініціативу? 

• Для них це була приємна несподіванка. Ми робили свою основну роботу, але встигали також і готувати. Ми в будь-яку хвилину готові до любих завдань та наказів, на приготуванні наша місія не завершувалась. Це просто те, чим хотілось розрадити і підтримати колектив, - поділилася спогадами начальниця режимно-серетного сектору Валерія Станевич.

Героїні інтерв’ю всі як одна відповіли, що готували на кухні з великою душею та щирим серцем. З їхніх слів – це найменше, чим вони могли допомогти, аби наблизити Перемогу. Зараз кожна з них виконує свої функціональні обов’язки, проте запевняють, що завжди готові виконувати будь-яку роботу, аби тільки почути довгоочікуване «Україна ПЕРЕМОГЛА»!

Відділ комунікації поліції Києва

Тетяна Мельник