П’ять років тому він розпрощався із цивільною професією та особистим спокоєм. І зараз стверджує: якби запропонували відрахувати час назад, нічого не міняв би і знову пройшов цей шлях.

Сергію 28 років, а за його плечима досить вагомий досвід оперативної роботи. На його рахунку десятки розкриттів різних злочинів, у тому числі тяжких. Хоча ще п’ять років тому передумов для специфічних досягнень киянина не передбачалося.

«Після закінчення національного торгівельно-економічного університету треба було шукати роботу за фахом. Проте з часів практики пам’ятав, що робота в офісі мені не подобалася, тому вирішив змінити напрямок пошуку. Поряд були товариши, які працювали в міліції і розповідали про свою службу. Мене це зацікавило – і я вирішив себе спробувати в іншій професії», - пояснює оперуповноважений.

Крім того, батько Сергія - Ковбаса Володимир Миколайович - учасник бойових дій, який проходив службу у Демократичній Республіці Афганістан у складі 103-ої повітряно - десантної дивізії 80-ї окремої гвардійської розвідувальної роти та був нагороджений медаллю «За бойові заслуги» та медаллю «За відвагу». Тож такий зразковий приклад у родині став для сина ще одним поштовхом у виборі часом ризикової, але ж цікавої роботи.

Розпочався шлях правоохоронця Ковбаси з навчального центру підготовки працівників карного розшуку у місті Одеса. Після закінчення курсу повернувся до столиці, де його зарахували до особового складу Оболонського управління міліції. Та вже через два місяці молодий опер розкрив серію злочинів.

«Затримав вуличну шахрайку-рецидивістку, яка під приводом зробити терміновий виклик забирала у перехожих мобільні телефони. І хоча вона вже мала не одну судимість за аналогічні злочини, опинившись на волі, знов взялася за старе, поки її не впіймали», - згадує Сергій.

Наступні два роки відпрацювань і чергувань, затримань та розкриттів пролетіли як один день. Проте напружений графік не злякав, а лише загартував характер молодого фахівця, який самовіддано працював на результат. Тож перехід на іншу сходинку в кар’єрі – цілком власна заслуга.

В управлінні карного розшуку главку рік працював опером, потім призначили старшим оперуповноваженим. Разом із колегами почав боротися із незаконним обігом зброї і боєприпасів, якої чимало на руках населення.

"Пригадую, коли викрили мешканця Печерського району столиці, який зберігав  близько 30 одиниць зброї. У ході обшуку помешкання фігуранта знайшли зброю як вітчизняного так і іноземного виробництва - пістолети марки "Glock", "Scorpion", гвинтівки та боєприпаси до них. Пізніше було встановлено, що правопорушник займався збутом зброї, а від продажу отримував значні суми грошей. Страшно уявити, що могло би статися, якби це потрапило на вулиці міста», - розповідає старший лейтенант поліції.

Сергій зізнається, що працювати опером не легко, але цікаво. А взагалі рішення бути правоохоронцем повинно бути виваженим:

«Потрапивши у систему, ти зовсім по-іншому починаєш сприймати світ: заходити у громадський транспорт чи супермаркет, дивитися на людей та речі. І не тому, що правоохоронець на службі цілодобово, а тому, що сприйняття оточення відбувається з іншого ракурсу», - стверджує правоохоронець.

Сергій зізнається, що йому дуже приємно зустрічати на вулицях підобліковців, яких колись затримував за вчинення злочинів. Вони вітаються з ним та розповідають, що виправилися та залишили в минулому кримінальну сторінку свого життя. Деякі з них влаштувалися на роботу, одружилися та мають дітей. А тому поліцейський вважає це маленьким особистим досягненням, адже деякою мірою допоміг таким чоловікам знайти себе та стати на вірний шлях.

На питання, які мають бути якості характеру чи вимоги майбутнього оперуповноваженого, поліцейський відповів так:

«Розум, поєднаний із силою. І хоча присутність першої складової не завадить людині у будь-якій професії, то інша – безумовна необхідність для поліцейського. Адже від наявності психологічної чи фізичної витримки може залежати навіть життя опера і його колег. Тому для підтримки певного рівня знань намагаюся приділяти час читанню різної літератури, у тому числі професійного напрямку. А щоби підтримувати фізичну форму, двічі на тиждень відвідую спортивний зал».

Ще з дитинства спорт посідав не останнє місце у житті Сергія Ковбаси. Він залюбки займався різними бойовими мистецтвами - карате, бойове самбо, бокс, кіокушинкай-карате, а також грав у футбол. На жаль, ураховуючи ненормований робочий день, тренуватися у таких видах спорту сьогодні йому вдається лише у вільний від служби час.

А от справжнє задоволення на заслуженому відпочинку він отримує від подорожей, коли пізнає щось нове, знайомиться з цікавими людьми, культурами, традиціями, відкриває себе нового, знімає у такий спосіб стрес.

І все ж таки, незважаючи на навантаження та постійну зайнятість, Сергій стверджує, що в нього чудова робота. І якщо відрахувати час назад, він знов би обрав професію розшуковця. За його словами, така діяльність надає великий досвід у житті, а людина набуває його крок за кроком, та самостійно робить певні висновки. Життя продовжується, роботи попереду ще багато, а, головне, є бажання служити та йти до нових звершень.

«Коли бачиш результати роботи, як художник, який завершив свою картину і залишив останній мазок, то усі негаразди відходять на другий план. Та навіть у складних ситуаціях завжди поряд друзі, колеги та рідні, котрі завжди прийдуть на допомогу чи підкажуть. А карний розшук – це теж родина, яка своїх у біді не залишає», - вважає Сергій Ковбаса.

Відділ комунікації поліції Києва

Алла Борових