Зранку, 10 жовтня 2022 року, правоохоронець швидко прибув до місця влучання ворожої ракети та почав допомагати потерпілим, які перебували у критичному стані. Наш колега пригадує події того жахливого дня, коли країна-терорист вчергове забрала життя українців.
З початку повномасштабного вторгнення військ рф на територію України поліцейські Києва задіяні не лише до документування військових злочинів росії, а й саме вони прибувають на місце обстрілів першими. Так було і зранку 10 жовтня 2022, коли дільничний офіцер Шевченківського управління поліції Олександр Карпович прибув на перехрестя вулиці Володимирської та бульвара Шевченка, куди влучила ворожа ракета.
Олександр Карпович так згадує події того дня:
– Пів року тому у цей день десь о 7.30 я вже був у відділі поліції, саме переодягнувся і готувався розпочати поточну роботу, як почув гучний вибух. Я ще точно не знав, але розумів, що це може бути ворожий обстріл по столиці. Одразу ж вибіг на вулицю, побачив стовп диму неподалік університету Шевченка і негайно побіг туди з колегами.
Якими були перші хвилини після вибуху на місці?
- Картина була моторошною: горіли авто, кричали люди, скрізь був дим і страшні руйнування. Я підходив до палаючих автівок та намагався визначити, скільки потерпілих, аби якомога більше громадянам надати допомогу. Декому вдалось з опіками та іншими травмами самостійно вийти з машин, але люди були в шоковому стані від болю та страху. Перехожі, котрі стали свідками обстрілу, також бігли допомагати постраждалим.
Які були ваші дії, як ви змогли зорієнтуватись, що саме треба робити?
- Перш за все я старався допомогти найбільш постраждалим особам, які перебували у важкому стані. Потерпілі, котрі могли самостійно пересуватися, перейшли в паркову зону, де медики надавали їм необхідну допомогу. Крім того, на місці влучання ракети у землю був великій потік води, бо прорвало трубу, та обірвані електролінії, які довго іскрили, тож була небезпека також ураження струмом. Я намагався попередити чим більше людей покинути епіцентр події і в жодному разі не підходити близько.
За своє життя не боялись? Що вам найбільше запам’яталось з цього жахливого дня?
- За себе навіть і не думав, хоча обстріл Києва продовжувався і я добре чув ті вибухи десь неподалік. Запам’ятав, як у парку на траві лежав чоловік, котрий стікав кров’ю, внаслідок вибуху йому відірвало ліву руку. Я побачив, як громадянин одягнув йому турнікет, перевірив правильність накладання і впевнившись, що він був під наглядом, пішов до інших людей встановлювати ступінь травм. Неподалік помітив жінку, яка лежала і не могла рухатись: з’ясувалось, що у неї ушкоджений хребет. Я попросив перехожого бути біля неї до приїзду швидкої та спостерігати, аби вона перебувала у стабільному положенні на спині. Далі на місце прибули карети швидкої допомоги і я показував медикам, де знаходяться потерпілі і яку домедичну допомогу їм вже було надано.
Після пережитих подій ранку 10 жовтня наш колега повернувся на своє робоче місце і продовжив щоденну роботу дільничного офіцера поліції. Каже, що як і у час війни, так і в мирний час допомога та захист населення – пріоритет його роботи.
«Ти ніколи не знаєш, що буде завтра. Мені б дуже хотілось, аби зараз, коли багато людей повернулись до столиці, вони щохвилини пам’ятали – триває війна. Україна продовжує боротись і виганяти окупантів. Кожна повітряна тривога – загроза! Я хочу побажати потерпілим від цієї трагедії швидкого одужання, а родичам загиблих висловлюю свої щирі співчуття», - додав правоохоронець.
Відділ комунікації поліції Києва
Анна Зубрєва
