Тендітна дівчина за покликом серця обрала спеціальність, яка вимагає холодного розуму та емоційної рівноваги. Адже криміналіст не має права на помилку.
Анастасія Денікіна з 2017 року працює в Оболонському управлінні поліції на посаді інспектора-криміналіста. Водночас 21-річна поліцейська здобуває ступінь магістра за спеціальністю «Правознавство» в Національній академії внутрішніх справ.
- Чому саме криміналіст? Мабуть, продовжуєте сімейну традицію?
– Ні, у моїй родині взагалі немає правоохоронців. Тато – підприємець, мама працює кухарем у дитячому садочку. Мені із дитинства подобалися книжки та фільми, пов’язані з розкриттям злочинів, особливо ті, де розгадка криється у дрібних деталях.
- Як батьки віднеслися до вибору професії?
– Спочатку відмовляли, говорили, що робота в поліції дуже небезпечна, що дівчині більше пасуватиме професія бухгалтера, юриста чи вчителя. Вони по-доброму жартували наді мною. Але, зрозумівши, що я налаштована серйозно, щиро підтримали. Тато мене навіть тренував, аби я успішно склала необхідні для вступу фізичні нормативи.
- Що було найважче на шляху здобуття спеціальності?
– Чимало курсантів, переважно дівчат «зламалися» під час проходження курсу молодого бійця, коли ми жили в казармі. Там був досить жорсткий режим. Наприклад, потрібно було рано прокидатися та займатися стройовою підготовкою. Також було обмежено користування телефоном, не дозволялося залишати територію, тож однолітки сумували за батьками і звичним комфортним життям.
- Не хотілося все кинути?
– Кидати розпочате на півдорозі – це не про мене. Батьки трішки «стібали», казали, що я не витримаю - і на другий день дзвонитиму в сльозах, щоби мене забрали. Але з моїм впертим характером це стало стимулом, аби не здаватися.
- Пам’ятаєте свій перший виїзд у складі слідчо-оперативної групи?
– Пам’ятаю! Якось так співпало, що на моє перше добове чергування (і кілька наступних підряд) ми потрапляли на розбійні напади. Через це за мною надовго закріпилося прізвисько «Міс Розбій». А якщо чесно, то я дуже хвилювалася, аби все зробити правильно, навіть консультувалася телефоном зі своїм керівником. Зрештою, все пройшло добре.
- Важко було призвичаїтися до нового колективу?
– Та ні, ми досить швидко знайшли спільну мову. Насправді я дуже вдячна своїм колегам на чолі з керівником Лесею Драган за те, як вони мене прийняли, їхня підтримка та професійні поради мені дуже допомагають.
- Робота інспектора-криміналіста дуже скрупульозна та відповідальна, тож не лякає той факт, що від якості зробленого може залежати чиєсь життя?
- Я свідомо обрала саме цю професію. Розуміння того, що зібраний мною доказовий матеріал може стати вагомим або навіть єдиним підтвердженням винуватості злочинця чи виправдання невинної людини, присутнє завжди. Але я сприймаю це як належне, без зайвих емоцій.
- Людям даної спеціальності доводиться бачити багато страшних речей. Можете пригадати найстрашніший виїзд, на якому доводилося працювати?
– Звичайно назвати приємними деякі речі складно, але людина до всього звикає. З останнього пригадується добове чергування, коли ми документували загибель чоловіка на залізниці. Його збив потяг і протягнув кількасот метрів. Довелося збирати частини людського тіла по шматках… І це той випадок, коли ти не можеш просто сказати, що я не буду чи не можу цього робити. Як би ти не почувався, ти зобов’язаний виконати свою роботу.
- Як боретеся зі стресом? За допомогою чого відпочиваєте морально?
– В мене є менші брат і сестра. З ними немає коли сумувати чи згадувати негативні моменти, які трапилися на роботі. Ще я люблю читати, це також добре відволікає від буденності. Коли є натхнення, то із великим задоволенням готую, особливо подобаються якісь незвичні та складні рецепти випічки, моя коронна страва – кекси. Та все ж найбільше я відпочиваю душею, коли малюю, іноді навіть у робочому блокноті, але це - секрет.
- А які улюблені книги? Що читаєте зараз?
– «Маленький принц» Екзюпері, «Замкнена кімната» та «Людина, яка випарувалася» Майя Шеваля і «Вбивство у Східному експресі» Агати Крісті. А зараз читаю наукову працю «100 років криміналістики».
- Про що мріє молодий інспектор-криміналіст?
– Я хочу подорожувати світом. Перша країна, яку б я хотіла відвідати, – Іспанія. Мені дуже подобається культура, природа, мова та кухня цієї країни.
- Чи думали про те, аби змінити професію?
- Поки таких думок немає. Мені подобається те, що я роблю. Подобається, що у моїй спеціальності вчитися потрібно завжди, адже наука не стоїть на місці. Я стараюся вдосконалювати свої навички та розширювати знання. А творчо реалізовуватися можливо, не зраджуючи свою мрію. Зрештою, хто сказав, що поліцейський-криміналіст не може бути в душі романтиком?
Відділ комунікації поліції Києва
Оксана Ліщук