Під таким гаслом ветеран карного розшуку протягом 35 років затримував крадіїв і грабіжників, ґвалтівників та вбивць. Та навіть на заслуженому відпочинку полковник міліції у відставці не змирився із життям звичайного пенсіонера, найшовши себе у викладацькій діяльності. А сьогодні він допомагає молодим фахівцям київської поліції розкривати злочини минулих років.
Про таких, як Іван Васильович, кажуть – людина-легенда. І підтвердженням тому є цікава і насичена біографія чоловіка, який ще з юнацтва мріяв стати сищиком. Начитавшись романів Конан Дойля, він уявляв себе справжнім детективом, але для початку його чекала служба у Збройних силах.
«Після армії бажання стати міліціонером лише посилилося. Порадившись із дідом, я подав документи, але спочатку мене зарахували до Львівської спецшколи міліції. Після двох років навчань я повернувся до рідного Борисполя, де пропрацював два роки у місцевому райвідділку інспектором карного розшуку», - розповідає Іван Вікторов.
Про перші кроки на службі ветеран МВС згадує, ледь стримуючи сльози. Адже у далеких 70-х залишилися не тільки молодість, а й перші наставники, друзі, розкриття.
«У нашому райвідділку несли службу справжні фронтовики із загартованими характерами. І хоча до молоді вони ставилися із повагою, підказували, якщо бачили розгубленість, але й запитували по всій строгості. Саме там я зрозумів, що якщо обрав шлях розшуковця, то треба йти до кінця», - вважає Іван Васильович.
Не обійшлася розмова і про перше розкриття, якому молодий оперативник присвятив майже тиждень. Це були крадіжки двох мотоциклів, які знайшлися у Броварах. Іван отримав оперативну інформацію, що викрадач може переховуватися на дачі, тож поїхав туди разом із дільничним.
«Ми весь день обходили територію і перевіряли кожну споруду, але залишилося ще три дільниці. Втомлені та голодні вже думали продовжити пошуки наступного дня, але інтуїція підказувала, що не треба відкладати. І не прогадали – у дворі останньої дачі ми виявили каркас мотоциклу і чоловіка, який знімав з нього запчастини. Тож коли доклали керівництву, нам прислали бортовий автомобіль. Ніколи не забуду ті почуття гордості за виконану роботу, коли поряд сидить крадій і плаче, а в тебе серце співає», - згадує розшуковець.
Потенціал молодого фахівця не залишився не помітним для ока керівників обласного управління міліції. І за чотири роки самовідданої служби у главку Івану Вікторову запропонували керівну посаду у рідному Борисполі. Хоча далі його чекала ще цікавіша робота.
«Найбільший період насиченої роботи припадає на службу в Міністерстві внутрішніх справ. Це майже вісім років цікавих зустрічей і різноманітних відряджень, а також прийняття важливих рішень. Тому, коли призначили начальником карного розшуку столичної міліції, продовжив службу з багажем унікальних знань, які не раз знадобилися у складних ситуаціях», - впевнений ветеран МВС.
На думку Івана Васильовича, аби стати справжнім опером не потрібно мати якійсь особливі якості характеру чи певну позицію. Достатньо усвідомлювати те, що далі життя перестає бути таким, до якого людина звикла.
«Оперативник повинен бути на зв’язку 24 години на добу, 7 днів на тиждень. Поки молодий, це особливо не бентежить, тому що романтика професії охоплює. Коли з’являється родина, діти, то цей шлях – велике випробування для усіх. Не всі готові жертвувати особистим життям, заради кар’єрного успіху чи просто служби», - зізнається Іван Васильович.
Погляди і позиція батька передалися молодшому сину, який сьогодні теж працює у карному розшуку. Старший – обрав професію рятувальника, але згодом змінив її на більш безпечнішу. Сам Іван Васильович, на відміну тезки-кіногероя, залишився вірним своїй професії донині. Після 16-річного періоду викладацької діяльності в академії внутрішніх справ доцент кафедри кримінального процесу повернувся до главку столичної поліції, аби зайнятися розслідуванням злочинів минулих років.
«Я знову вчу молодь, і мені це подобається. Вважаю, що в мене достатньо досвіду, який можна використовувати. Звісно, стикаюся з відписками, тож на безвідповідальність реагую відповідно. Тобто приймаю відповідь, але аргументовану. І коли ставлю конкретні питання та не отримую конкретних відповідей, недбайливий працівник сам визнає свої помилки, на які мені навіть не треба вказувати», - пояснює працівник відділу розкриття злочинів минулих років управління карного розшуку ГУНП у м. Києві Іван Вікторов.
Сьогодні у полковника міліції у відставці значно більше вільного часу, який він присвячує родині. Разом із дружиною ведуть господарство або переглядають улюблені фільми. Та інколи, коли Іван Васильович бажає залишитися наодинці, він потайки дістає з полиці пожовтілий томик Конан Дойля, який зі своїх сторінок переносить його у ті часи, коли все тільки починалося.
Відділ комунікації поліції Києва
Алла Борових