Портал в режимі тестування та наповнення
Меню
Ліліт Погосян: «Я вірила, що Арарат нас пустить на вершину, що він чекає, тому все буде добре. Так і сталося»
Опубліковано 22 вересня 2021 року о 15:15

Два роки тому працівниці поліції Києва підкорилися карпатські Синяк і Говерла, а у вересні вона зійшла на вершину, про яку мріяла ще маленькою дівчинкою. І Арарат прийняв її в щирі обійми, розкрив сховані грані душі та відпустив вже іншою людиною.

Капітан поліції Ліліт Погосян несе службу у слідчому управлінні поліції Києва. Вона – українка за громадянством і вірменка за національністю, яка любить Україну, але постійно тримає зв'язок з першою батьківщиною. Дівчина так і каже, що змалечку тільки й мріяла про те, щоби завжди мати можливість відвідати Вірменію, а ще особисто зустрітися з величним Араратом.

На здійснення мрії Ліліт знадобилося майже 20 років, а на підкорення заповітної вершини у 5137 метрів – чотири дні. При цьому підготовку до важливої події дівчина розпочала заздалегідь, а для початку списалася в соціальній мережі з професійними гідами, які організовують походи в гори. Протягом шістьох місяців інструктори детально роз’яснювали нюанси туру, надавали рекомендації, іноді контролювали фізичні навантаження у спортзалі. Коли настав час запланованої відпустки, поліцейська купила квіток на літак до Туреччини, спакувала чемодан із відповідним одягом та спорядженням і почала чекати вильоту.

- Як рідні сприймали ваше рішення?

- Практично усі рідні були проти, а мама навіть намагалася відмовити від цієї авантюри. Проте батько, якому про тур я зізналася лише за три дні до вильоту, здивував відповіддю: «Ти – молодець!». Ці слова я неодноразово згадувала на горі, коли було дуже складно та хотілося до батька в обійми – у саме затишне і безпечне місці у світі.

- Пам’ятаєте перші враження від поїздки до Туреччини, яку більшість туристів уявляє виключно курортною країною з морським відпочинком?

- Дуже хвилювалася увесь політ, адже мене очікувала пересадка з самостійною стиковкою. При цьому мій рівень знання англійської мови – не найкращий. Пам’ятаю, як тремтів голос, а я все одно намагалася не видавати себе. Це ззовні я - фортеця, а насправді – маленька дівчинка, яку відкрила для мене саме гора. Втім, далі сталося багато відкриттів.

- З чого почалося сходження?

- У перший день нас автобусом довезли до міста Догубаязит, звідки й розпочалася наша захоплююча подорож. Вже біля підніжжя Арарату відчула, що цей шлях – не буде легким, але це - шлях до мрії. В 35 кілометрах від кордону з Іраном ми завантажили свої речі на конячок та з гарним настроєм й наплічниками вирушили до першого загону, де залишилися ночувати. Місцеві жителі – курди, зустріли нас з танцями і щирими посмішками. До речі, вони отак і проводжають усіх туристів із різних куточків планети. Не передати словами, що відчуєш, коли ноги торкаються землі предків, звучить чарівний дудук. У цей момент тіло обволікає приємна втома, а душа розслабляється. Потім усі пішли спати, але мабуть від пережитого за день я не змогла заснути.

- Після Синяка та Говерли підкорити Арарат виявилось ще тим випробуванням?

- Технічно Арарат - не складна гора, навіть без фізичної підготовки. Але морально, емоційно – це дуже складно. По-перше, це пов’язано з виходом із зони комфорту, оскільки треба спати в наметі, жити в умовах без туалету і душу протягом чотирьох днів. По-друге, це – їжа, яку я не могла їсти, а харчувалася протеїновими батончиками, горішками, що виявилося великою помилкою, бо ледь не довела організм до виснаженості. Все це в купі з емоційними переживаннями привели на спуску до такої істериці, яку сама від себе не очікувала. При цьому я відчула себе неймовірно щасливою.

- Як виглядав підйом на Арарат?

- По дорозі наверх я постійно відставала, що мене сильно нервувало, оскільки розцінювала це як слабкість, і внаслідок цього втрачала багато сил. В один момент я це прийняла і вирішила більше нікого не доганяти, йти своїм темпом, занурившись у думки. Але ж гіда не проведеш, тому він це помітив, підійшов і почав розмовляти, запитувати про щось. Спочатку відповідала коротко, далі більше і більше, а потім я розридалася: гучно, сильно, без контролю. І в цей момент зрозуміла, що це гора зі мною заговорила через Влада, який «натиснув» на потрібну кнопку.

- Цієї психологічної допомоги вистачило до кінця маршруту?

- Далі мені було абсолютно все одно на відсутність сну, комфорту, апетиту. Однак на третій день «накрило» ще сильніше: я відірвалася від групи значно вперед, дочекалася моменту і закричала. В горах крик перетворився у виття, адже Арарат виявився набагато суворішим, аніж можна було собі уявити. Я стільки не плакала в своєму житті, скільки там довелося, та ще публічно. Отже, пару хвилин я поплакала, а далі настало полегшення, обнуління – і на моєму обличчі знову з’явилася посмішка.

- Що виявилося найскладнішим?

- Однозначно, спускатися важче, ніж підніматися. Хоча, коли залишилося шість годин непереривного підйому, я попросила небеса висвітлити шлях і надати сил. Крок за кроком ми долали дистанцію, повільно і обережно, оскільки погода в горах дуже непередбачувана. Останні 30 хвилин виявилися найскладніші за увесь маршрут. Проте гіди грамотно обрали час, коли на вершині нікого не було. І це виявилося дуже доречним, адже вперше в житті мені захотілося побути на самоті. Я і гора. І я досі не вірю, що це відбулося зі мною, що це – не сон. Однак я вірила, що Арарат нас пустить на вершину, що він радий нам і чекає, тому все буде добре. Так і сталося.

- Що ще вразило чутливу українку з вірменськими коріннями?

- Мені сподобалось спостерігати за туристами з інших країн, за місцевими гідами. Їх життя абсолютно інше, адже третину року вони проводять в горах, з кіньми та чистим серцем. А ще кожну ніч, у ті рідкісні моменти, коли це вдавалося, мені снилися сни, в кожному з яких бачила свого улюбленця Генрі, який залишився у Києві.

- Ліліт, а чому люди взагалі ходять в гори?

- В певний момент приходить розуміння, що туди треба. Гори кличуть, хочуть відкрити якусь таємницю. Особисту для кожного. Перед поїздкою я ставила собі певні запитання, відповіді на які хотіла знайти в горах. І я знала, що не повернуся тією, що була раніше.  До речі, коли зібралася наша група, то я не сумнівалася, що мене чекає цікава поїздочка, але щоби настільки, то навіть уявити не могла. Хоча ми притягуємо схожих людей, а світ «дзеркалить» нам на наше власне сприйняття. Подібне тяжіє до подібного і народжує подібне, а будь-які зустрічі – не випадкові.

Відділ комунікації поліції Києва

Алла Борових


Outdated Browser
Для комфортної роботи в Мережі потрібен сучасний браузер. Тут можна знайти останні версії.
Outdated Browser
Цей сайт призначений для комп'ютерів, але
ви можете вільно користуватися ним.
67.15%
людей використовує
цей браузер
Google Chrome
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux
9.6%
людей використовує
цей браузер
Mozilla Firefox
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux
4.5%
людей використовує
цей браузер
Microsoft Edge
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
3.15%
людей використовує
цей браузер
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux